Все менше часу залишалось до вересня, все тривожнішим робився погляд у дітей при згадці про школу. І вирішили ми з сім'єю достойно проводити це літо. Дістав я свого старенького ПСН-а (це плот надувний), проклав маршрут, супермаркет, тушонки-згущонки, і в дорогу. Почали ми сплавлятися з Устечка, під височенним гарним мостом. Надулися, завантажились, машину залишив у дворі в одної бабусі, акурат під мостом. І вперед!
Спустившись кілометрів десять, починаємо шукати місце для стоянки. Правий скелястий берег, явно глибокі ями у воді, невеличкі кам'янисті пологі площадки під скелями. Якби я їхав на рибалку, ставав би там не роздумуючи, і спав би на камінні, і їв би все сире, адже дров там не знайти-зате місця явно рибні і дикі. Браки, звичайно там промишляють, та великі глибини і здоровенні валуни у воді дають рибі хоть якийсь шанс на порятунок. Та я з дітьми і з жінкою-в них свої вимоги і конституційне право на відпочинок, тому шукаєм стоянку для всіх. І знаходимо-скелі відступають від води, схили пологішають, вкриваються сосновим лісом а берег манить сонячною галявиною, вкритою густою травою. І ніким не занято!
Ну, ввечері шашлик-вино, міцний сон в наметі. Ночі ще на диво теплі, мабуть дається взнаки заліщицький мікроклімат. А зранку розкладаю спінінг і іду знайомитись з рибою. З чого ж починати знайомство: судячи з місця-голавль однозначно, а всі інші хижаки-під питанням. Будем чекати їх проявів. Беру сбіруліно, муху, кидаю на знос, помаленьку посмикуючи. Нічого. Оснастку прибило майже до берега-починаю вимотувати, щоб не зачіпитись. Бац! І голавлик затріпотів на гачку!
Ясненько, ще з годину таких маневрів і декілька голавликів. Але це не те-ловити стограмових сопляків з-під самого берега не "вдохновляє", в голову лізуть думки про сильну і велику рибу, що живе десь отам, в стрімкому потоці чи глибокій ямі. Але ці думки безжально розвіяв місцевий хлопака, що зі спінінгом проходив повз мене. Зав'язалась розмова, шо і як, яка риба, на шо тут ловлять, а у відповідь звична до огиди інформація-сітки, сітки, струм, струм. Риба звичайно, ще є але... Одним словом, порадив мені той рибак брати невеличкого кастмастера (на нього клює і клен і окунь і жерешок) і спуститись нижче по течії-там приямок і обраточка. А сам пішов шукати судака, десь далеко від села, каже там за півгодини ходьби є ями. Відразу скажу, повернувся він з одним окунцем і все. Взагалі, за весь час нашого перебування на Дністрі я не бачив, щоб хтось з місцевих міг чимось похвалитись.
А я під вечір пішов полоскати касмастера. Видурив декількох непоганих окунців-не рівня нашим флегматичним матросикам: ті бійці, треновані Дністровською течією, дають жару-двістіграмовий окунь напрягає бланк, як півкілограмова щучка. Але й все.
Зате на вечір наступного дня, я стоячи по пояс у воді, застав фантастичний жереховий бій! Буквально в дасяти метрах від мене, наче касатка, підкидав угору двадцятисантиметрових голавлів, луплячи хвостом, як дві моїх долоні !!! І заганяв їх по колу, і все це в той час, як я з кастмастером гуляв буквально по його столовій! Ви уявляєте, як в мене трусились руки і підгинались ноги, коли я судорожно обкидував плесо довкола себе, намагаючись подати приманку в його поле зору! Я буквально уявляв його в товщі води, отут, в декількох метрах від себе! Не судилося, я не зловив жереха але отримав таке задоволення і адреналіновий допінг, якого вистачило ще на декілька днів.
Наступного дня ми згорнули табір і поплили далі. Зупинились буквально кілометром нижче, але на лівому березі.
Місце для стоянки фантастичне і річка набагато цікавіша-тут і глибина і перекат з класичною обраткою, на яку я відразу і подався. Перекидав-перепробував усе, але крім декількох окунців мене перспективне місце нічим не порадувало. Покинув рибалку і пішли ми купатися. Вода ще тепла, рівень низький-краса, аж не віриться, що на носі осінь. Та й ліс ще стоїть практично зелений, лише червоні ягоди на шипшині вже нагадують про те, що діти скоро підуть до школи. А поки що нехай дуріють і веселяться-їм ця подорож в кайф!
Під час купання я натоптав недалеко від берега два здоровенні камені і ямку відразу за ними. Як казав Вінні-пух "ето жжжжж-неспроста". Увечері взяв спін і пішов обкидати ті камені. Не знаю, з якого дива, але вирішив почіпити смітовську коливалочку. Раз, два, три-і на четвертому забросі зацеп... Тьху, думаю-нефартова приманка, а зацеп раптом дав два жима і пішов в сторону! Є! Сильна крупна риба, яку я стільки ловив! Нічого не форсую, буду бавитись з нею скільки треба, але мушу її взяти! Піднімаю-судак! Підводжу до берега, заходжу в воду, і беру його за хвіст. Десь під кільо, нарешті мої спробують рибу в поході. І тут я помічаю, який я фартовий-моя блешня має одинарний безбородий гачок, і судак засікся характерно тільки для нього-він жав приманку бородою до дна і умудрився зачіпитись підборіддям за це єдине жало.
А смітівська коливалочка виявилась на Дністрі вправжнім чудом-я на неї в той же вечір зі струї взяв голавля, а з обратки декількох окунів.
Дністер, рибалка в домашньому
Наступного ранку я став вдосвіта і своєю тепер вже улюбленою коливалочкою знову обловив ямку. Судака не було, але декілька окунів на неї спокусились. І тут ще один сюрприз: на одній з проводок шаленої сили клювака в стилі "віддай спінінг !!!" і шнур безвольно провисає. Вимотую: відкушений мій чарівний сміт, а з ним і поводок з флюріка. Шнур перекусити може тільки одна тьотка-щука. А судячи з удару, на трисантиметрову коливалочку спокусилась неабияка мамка. Гідна загибель для такої славної приманки. (Дайте дві
) . Спробував дропшотити, навіть виловив двох двістіграмових витрішкуватих судачат, але задоволення від постійних висмикувань груза з зацепів не отримав-не то.
Час снідати і збиратись. Ми повертаємось додому з масою прекрасних вражень і обіцяємо собі відновити наші щорічні подорожі на плотах ріками України. Ранок вже холодний, випала рясна роса. Поки збирались-випливали, знову припекло сонце. Купаємось останній раз цього року, хлопці просять ще рошки, потім ще трошки, але всьому настає кінець. Час іти до села, шукати, хто відвіз би нас назад в Устечко, а звідти вже до Львова. Прощавай, літо!
